2015

Od najdawniejszych czasów przypowieści zastanawiały i inspirowały. Biblia jest bowiem tekstem, który składa się z wielu form i gatunków literackich, często pozostających ze sobą w dialogu, nawzajem się uzupełniających i przybliżających do odpowiedzi na to samo fundamentalne pytanie o Prawdę. Jak podkreślała Anna Świderkówna, należałoby się jednak posługiwać hebrajskim słowem emet a więc określeniem nie tylko prawdy, ale i wierności i niezawodności, odzwierciedlającym skałę i opokę, na której można się oprzeć i budować. Gatunkiem, który stał się wskazówką dla poszukiwań twórczych na VII Międzynarodowych Warsztatach Ikonopisów w Nowicy była przypowieść. Jej definicji jest wiele i badacze długo mogliby się spierać, która z nich jest najwłaściwsza. W Słowniku terminów literackich czytamy, że przypowieść to: "gatunek literatury moralistycznej, w którym przedstawione postacie i zdarzenia nie są ważne ze względu na swe cechy jednostkowe, lecz jako przykłady uniwersalnych prawideł  ludzkiej egzystencji, postaw wobec życia i kolei losu.”
Choć gatunek ten był niezwykle popularny w tradycji wschodniej: judaistycznej i buddyjskiej, w Piśmie Świętym przeszedł znaczne przeobrażenia. Przypowieści biblijne mają swoją własną specyfikę i często nie mieszczą się w definicjach literatury klasycznej. Znowu w sukurs przychodzi nam badaczka starożytności biblijnych, która przypomina hebrajski termin maszal, który cechuje się językiem obrazowym, a może być zarówno przypowieścią, jak i przysłowiem, powiedzeniem, zagadką, metaforą, alegorią. O ważnym miejscu jakie zajmował on w kulturze starożytnej świadczy wiele powiedzeń rabinackich przywołujących go i przypominających o jego doniosłej roli, którą odgrywa  przy tłumaczeniu świętych pism. Jak pisał bowiem Pseudo-Dionizy Areopagita: "Z miłości bowiem do ludzi zarówno Pismo, jak i tradycja hierarchiczna ukryły to, co inteligibilne, w tym, co zmysłowe, to, co nadsubstancjalne, w bytach, a w postaciach i kształtach to, co bezpostaciowe i bezkształtne, czyniąc za pomocą obfitych i różnorodnych symboli mnogim i złożonym to, co jest nadnaturalną i niefiguratywną prostotą”.

W trakcie VII Warsztatów Ikonopisów zdecydowaliśmy się przyjąć termin przypowieści w najszerszym jego znaczeniu włączając do refleksji artystycznej zarówno teksty staro- jak i nowotestamentowe. Wyzwanie było niełatwe gdyż w tradycji ikonograficznej przedstawienia przypowieści było dość rzadkie. Malarze wywodzący się z różnych tradycji i szkół pokusili się o opowiedzenie tekstów biblijnych na nowo, za pomocą środków artystycznych bliskich współczesnemu człowiekowi. Mamy nadzieję, że spotkanie z prezentowanymi pracami stanie się dla Państwa okazją do osobistej refleksji nad przypowieściami Starego i Nowego Testamentu, do czego serdecznie zapraszamy.

Katarzyna Jakubowska-Krawczyk
Mateusz Sora


З давніх-давен притчі зацікавлювали та надихали.  Біблія є текстом, який складається з багатьох літературних форм та жанрів, часто передаючи діалоги, взаємно доповнюючи і наближаючи до відповіді на те саме фундаментальне питання про Істину. Як підкреслила Аннна Свідерковна, краще, все ж таки, використовувати івритське слово emet, що означає не тільки істина, але й вірність та надійність, що відображають вершину та скелю, на яку можна покластися та будувати . Жанром, що став ключем для творчих пошуків на VII Міжнародному іконописному пленерi у Новиці, була притча. Термін «притча» має багато значень і дослідники довго можуть сперечатись, яке з них більш властиве. У Словнику літературознавчих термінів зазначено, що притча: „літературний твір повчального характеру, у якому персонажі та події є алегоричними образами і використані в якості прикладів універсальних правил людського існування, ставлення до життя та долі.”
 
    Хоча цей жанр був надзвичайно популярний у східній культурі: іудейській та буддійській, у Святому Письмі він пройшов значне перетворення. Біблійні притчі мають свою специфіку та часто їх не вносять у класичну літературу. І знову на допомогу нам приходить дослідниця стародавньої Біблії, яка пригадала івритський термін maszal, що характеризується образною мовою, і може бути як притчею, так і прислів’ям, висловлюванням, загадкою, метафорою, алегорією.  Про важливе місце, яке цей термін займав у стародавній культурі, свідчать багато рабіновських приказок, в яких він використовувався та нагадував про свою важливу роль, яку він відігравав при перекладі Святого Письма. Як писав Псевдо-Дионісій Ареопагит: „З любові до народу, як Письмо, так і ієрархічна традиція, скрила те, що зрозуміле, привабливе, та те, що надістотне в сутності, а в образах і формах - те, що без суті та форми, створюючи за допомогою багатих та різноманітних символів багатьом та складним те, що є надприродною та необразною простотою”

    На VII  іконописному пленерi ми прийняли рішення використати термін притчі в самому широкому його значенні, приєднуючись до художнього бачення, як у текстах Старого, так і Нового Завіту. Завдання було не легким, тому що в іконописній традиції зображення притчі зустрічалось досить не часто. Художники, які виховувались у різних традиціях та школах, спокусилися розповісти біблійні історії по-новому, за допомогою художніх засобів, близьких сучасній людині. Ми сподіваємось, що зустріч з представленими роботами відкриє у Вас своє бачення притчі Старого та Нового Завітів,  до чого ми щиро запрошуємо.

Катажина Якубовська-Кравчик
Матеуш Сора


Ад старажытных часоў прыпавесці прымушалі задумацца і матывавалі. Таму што Біблія – гэта тэкст, што складаецца з некалькіх літаратурных формаў і жанраў, якія часта застаюцца ў дыялогу адно з адным, узаемна сябе дапаўняюць і набліжаюць ў адказе на фундаментальнае пытанне аб Праўдзе. Як падкрэслівае Анна Свідэркоўна, трэбы было б, аднак, выкарыстоўваць габрэйскае слова emet, то бок акрэсленне не толькі праўды, але таксама вернасці і надзейнасці, што адлюстроўваюць маштаб і эпоху, на якую можна абаперціся і будаваць. Жанр, які стаў узорам для творчых пошукаў на «VII Міжнародных майстар-класах іконапісу ў Навіцы» была прыпавесць. Яе дэфініцый існуе шмат і навукоўцы доўга маглі б спрачацца, якая з іх найбольш уласцівая. У «Слоўніку літаратурных тэрмінаў» можна прачытаць, што прыпавесць гэта: «літаратурны жанр маралістычнай літаратуры, дзе прадстаўленыя постаці і падзеі не з'яўляюцца важнымі ў сувязі са сваімі адзіночнымі рысамі, але як прыклады ўніверсальных чалавечых правілаў экзістэнцыі, нормаў жыцця і лёсу».

Хоць гэты жанр быў вельмі папулярны ва ўсходняй традыцыі (габрэйскай і буддыйскай), у Святым Пісанні значна змяніўся. Біблійныя прыпавесці маюць сваю ўласную спецыфіку і часта не ўпісваюцца ў дэфініцыі класічнай літаратуры. Ізноў дапаможа нам даследчыца біблійных старажытнасцяў, якая нагадвае аб габрэйскім тэрміне maszal, якія характарызуецца нагляднай моваю, а можа быць адначасова як прыслоўем, прыказкай, так і загадкай, метафарай, алегорыяй. Аб важным месцы, якое ён займаў у старажытнай культуры сведчаць шматлікія рабінскія прымаўкі, якія ўзгадваюць пра яго важкую ролю, якую ён адгрываў пры перакладзе святых кніг. Бо, як пісаў Дыянісій Арэопагіт: «бо з любові да людзей як Пісанне, так і іерархічная традыцыя прытаіла тое, што лагічнае, у тым, што пачуццёвае, тое, што надсубстанцыянальнае, у бытах, а у постацях і формах тое, што бязпостацевае і бязформеннае, робячы пры дапамозе багатых і шматлікіх сімвалаў множнае і складанае тое, што з'яўляецца наднатуральнай і надфігуратыўнай прастатою».

Падчас «VII Майстар-класаў іконапісу» мы вырашылі прыняць тэрмін прыпавесці ў самым шырокім значэнню гэтага слова, улічваючы да мастацкай рэфлексіі як стара-, гэтак і новазапаветныя тэксты. Выклік не быў простым, бо ў іканаграфічнай традыцыі прадстаўленні прыпавесці былі даволі рэдкімі. Мастакі з розных традыцый і школаў адважыліся на апавяданне біблійных тэкстаў нанава пры дапамозе мастацкіх сродкаў, блізкіх сучаснаму чалавеку. Мы спадзяемся, што спатканне з прадстаўленымі працамі стане для Вас магчымасцю для асабістай рэфлексіі над прыпавесцямі Старага і Новага Запавету, да гэтага мы сардэчна Вас запрашаем.

Katarzyna Jakubowska-Krawczyk
Mateusz Sora

Komisarz:
Roman VASYLYK (Ukraina)

Uczestnicy: Aleksy DOVNAR (Białoruś), Mikołaj DOVNAR (Białoruś), Viktor DOVNAR (Białoruś), Natalia LOS (Białoruś), Anton DAINEKO (Białoruś), Ekateryna DAINEKO (Białoruś), Ulyana NYSHCHUK- BORYSIAK (Ukraina), Ostap LOZINSKYJ (Ukraina), Oksana VYNNYCHOK (Ukraina), Andrij VYNNYCHOK (Ukraina), Roman ZILINKO (Ukraina), Olena MYKYTJUK (Ukraina), Viktorija SHTYK (Ukraina), Danylo MOVCHAN (Ukraina), Konstantyn MARKOVYCH (Ukraina), Olga MOROZ (Ukraina), Olya KRAVCHENKO (Ukraina), Svitlana IUKHYMIUK (Ukraina), Maria IVANIUTA (Ukraina), Ulyana TOMKEVYCH (Ukraina), Ivanka KRYPIAKEVYCH- DYMYD (Ukraina), Ivanka DEMCHUK (Ukraina), Arsen BEREZA (Ukraina), Sviatoslav VLADYKA (Ukraina), Kataryna KUZIV (Ukraina), Alina POTEMSKA (Ukraina), Gocha KAKABADZE (Gruzja), David KHIDASHELI (Gruzja), Krzysztof SOKOŁOWSKI (Litwa), Katarzyna JAKUBOWSKA (Polska), Basia MINDEWICZ (Polska), Monika JEROMINEK (Polska), Anna MAKAĆ (Polska), Marta JAMRÓG (Polska), Katarzyna WARAKSA (Polska), Marian Waldemar KUCZMA (Polska), Bartek RADZISZEWSKI (Polska), Greta LEŚKO (Polska)

Relacje prasowe i medialne:

• Wystawa w Bielsku-Białej [1]
• Wystawa w Krynicy
• Wystawa we Lwowie [1] [2] [3] [4] [5] [6]
• Wystawa w Łucku [1] [2] [3] [4]
• Wystawa w Rzeszowie [1] [2] [3]